Струсівський привид

Струсів мальовниче село в Теребовлянському районі. А я б сказала містечко охайне на вигляд тому, що мешканці, а особливо голова, люблять і дбають про хоч і малопомітний, та все ж розвиток і порядок. Я не скажу, що люди дружні, а навпаки в наш час і рідні ворогами стали, але повага до рідного села Струсів живе у кожному.

Сюди приємно повертатись, до рідного порогу. А кожен гість села знайде для себе щось, що його зацікавить тут, бо у Струсові є все: і чудові краєвиди, і місця для відпочинку, і старовинні та архітектурні пам’ятки. Лишень вигляд з лісу на село чого вартує: село оповиває річка Серет, і церква тут, і могутній костел – краса! Не у кожному селі подібне знайдеш. Можливо це тому, що історія села тягнеться з сивої давнини, а вигідне розташування зробило з нього культурний центр.

Колись все було по-іншому, роки беруть своє. Я хочу розповісти про старий палац у Струсові, де жив пан. Ім’я його – Струс, саме тому село тепер Струсовом зветься.

Палац у Струсові старий і ходять різні оповіді про нього. Одна із них говорить нам, що у палаці досі ходить привид Струса. Ця історія пройняла мене до кісточок і мурашки по тілі досі бігають від згадки про неї. Перекажу її від імені оповідача. а саме – охоронця, що там працював. А ви вже скажете, вірити йому чи це всього лише марення хворого.

Одного вечора, я другу сутку підряд сторожував школу-інтернат. Вимучений, задрімав трохи і пішов в обхід трохи пізніше, ніж як завжди. Іду собі, хоч фонарі є, та стромнувато біля палацу, тиша загробна. І тут, нараз чується  плач дитини, але де ж тут дітям взятися? Усі по домах роз’їхалися на канікули. Підходжу до балкону палацу і ніби саме в середині хтось плаче, та знову думка: “там закрито, вхід заборонено”… Поки думав, на балконі хтось з’явився. Подумав, що хтось хоче зі мною так пожартувати. Іду по сходах догори, щоби прогнати жартівників і завмираю від побаченого… Невисокий пан, одягнений в широкі штани, на голові циліндр, світло місяця проходить крізь нього і бачу крізь нього. Той подивився на мене кам’яним поглядом, розвернувся і пішов до палацу. Ввійшов в середину крізь зачинені двері, а плач дитини так і не стихав. Я стояв як вкопаний, а після як дременув, не міг опам’ятатися.

Я і дальше залишився там працювати, та в такій годині більше не виходив…

Я прислухалася до кожного слова, малювала в уяві картинки, по спині пробігав холод… На тему привидів у Струсові, ще згадався випадок з дитинства. Ми вчилися у школі і одного разу пішли на екскурсію до палацу. Нас туди впустили, але на другий поверх прохід був заборонений. Вихователі нам щось розповідали і зайшла мова про те, що сходи старі і дуже скриплять, а також про привидів струсівського палацу. Вони заговорилися, а я була цікава і вирішила попри заборону – піти на другий поверх. Сходи і справді скрипіли. Пам’ятаю, що двері всюди були зачинені і для мене стало незрозумілим – звідки там взявся вітер і його характерне посвистування… Я згадала розмову про привідів і налякалася. Після чого втекла униз до вихователів.

Зараз палац зачинений, як говориться через аварійну небезпеку будівлі, але чи це так, чи причина в іншому – не знаю. Хотілось би почути ваші думки та історії з приводу привидів, шановні струсівчани та гості нашого містечка. Вірите ви у привидів чи ні?

Автор: Валя Кузяк