Зароджувалась Струсівська капела у 1957р. Це був час несприятливий для української культури. Радянська влада переслідувала все національне, патріотичне, чим пишався наш народ. Серед мільйонів однодумців і тих, хто душею і серцем вболівав за наш народ, нашу культуру, були патріоти, які навіть у таких неймовірно тяжких обставинах робили все для того, щоб відродити національний дух, народні традиції та багату самобутню українську культуру. До них належали засновники капели: Антін Заячківський — учитель, голова на той час Струсівського районного комітету профспілки вчителів; Іларіон Пухальський — інспектор райвідділу народної освіти, згодом викладач іноземної мови Тернопільського інституту народного господарства та Володимир Обухівський — художній керівник Струсівського Будинку культури, вчитель музики і співів. Вони започаткували історію Струсівської капели, а перші уроки гри на бандурі одержали від полтавчанки Ганни Вернигір, яка вчителювала тоді в Лошнівській середній школі. Струсівські ентузіасти придбали бандури, які в той повоєнний час були рідкісним інструментом на Тернопіллі.
Через два роки тріо бандуристів виросло в ансамбль, учасниками якого стали аматори з багатьох навколишніх сіл. Серед них — вчителі Павло Киба, Юліан Гринчишин з Ладичина, Володимир Павук, Роман Семків, Єфрем Курочка, Любомир Кондрат, Леонід Максим зі Струсова, самодіяльні композитори і відомі співаки з Дарахова Богдан та Іван Кравчуки, працівник культури Василь Качурівський, відомий самодіяльний композитор та диригент Мирослав Ляхович, а також Петро Мартиневич з Микулинець. Навесні 1959 р. колектив налічував вже 15 бандуристів. Першим художнім керівником колективу став Володимир Обухівський, а з 1959 р. — Мирослав Ляхович. Цього ж року ансамбль бандуристів вдало виступив на обласному та республіканському оглядах колективів художньої самодіяльності, де зайняв перше місце.
Пізніше колектив поповнили цимбаліст Ярослав Рутецький, директор місцевого будинку культури Богдан Заячківський, Орест Станько, Юрій Романюк, Анатолій Дуденко, Ярослав Стадник, Адам Півторак, Гурій Кукушкін (с. Струсів), Зіновій Ковтун, Іван Русиняк, Михайло Пашковський (с. Варваринці), Омелян Ониськів та Омелян Станимир, Роман Гогусь (с. Ладичин), Петро Черемшинський (с. Різдвяни). Для збагачення звучання, крім бандур, ввели цимбали, скрипку, контрабас.
Відчутну матеріальну підтримку в становленні кобзарського колективу надавали районний комітет профспілки вчителів та завідуючий райвідділу народної освіти Петро Юхмич.
Колектив зростав кількісно і якісно, став відомим на всю Україну. До п’ятирічного ювілею (1962 р.) за успіхи в розвитку кобзарського мистецтва Міністерство культури України присвоїло капелі звання народної, а Президія Верховної Ради республіки нагородила своєю Грамотою.
Вже на першому ювілейному святі (1962 р.) в Микулинцях у спільному концерті з Державною заслуженою капелою бандуристів України капелян нараховувалось більше як 40 співаків. Незабутні тоді були сольні номери, які виконували в супроводі капели Д.Петриненко та заслужений артист України М. Колесник.
Брати Кравчуки, Мирослав Ляхович та Володимир Обухівський пишуть власні твори на слова місцевих поетів С. Будного, В. Вихруща та інших. Відома всій Україні пісня братів Кравчуків «Грай, моя бандуро» (згодом гармонізацію для чоловічого хору зробив талановитий диригент хору Тернопільської філармонії М. Вороняк) стала крилатою емблемою колективу. Великої популярності набули пісні Мирослава Ляховича «Немає кращої землі», «Грайте, подільські цимбали», «Слава Кобзареві», «Цвіте наш край».
Вагомої слави принесли колективу обласний та республіканський огляди-конкурси в 1964 р., за участь у яких капелу було відзначено дипломом першого ступеня, а також званням лауреата огляду художньої самодіяльності Тернопільської області. За активну участь у багатьох концертах до 150-річчя від дня народження Т.Шевченка капелу бандуристів нагороджено бронзовою медаллю Кобзаря.
Влітку 1964-го колектив здійснює гастрольну подорож по містах і селах Івано-Франківщини та Закарпаття. У репертуарі — хори з участю солістів «Реве та стогне Дніпр широкий», «Заповіт», «Думи мої» на слова Т.Шевченка, «Вічний революціонер» М. Лисенка, «Грай, моя бандуро» братів Кравчуків та народні пісні, романси «Прийди до мене» Я. Барнича, «Ставок заснув» Г. Пфейля, «Тернопільський вальс» братів Кравчуків у виконанні солістів Юліана Музики, Павла Киби, Мирослава Ляховича та Івана і Богдана Кравчуків.
Залишилася надзвичайно пам’ятною поїздка бандуристів у 1966, 1970 та 1973рр. в Литву на запрошення Міністерства культури республіки для участі в національних фестивалях «Жемайтіс», які відбувалися у Плунгенському районі, неподалік озера Плателяй,— згадує старійшина капели Микола Брездень. Ось що писала про колектив одна з популярних литовських газет: «Це було свято не лише Жемайтії. Багаточисленні делегації з України, Латвії, Естонії привезли своє чудове народне мистецтво співу та гарячу приязнь. Десятки тисяч людей скандували слова дружби і миру. Тут, на естраді, в затінку дерев, біля берегів озера Плателяй і на танцювальних майданчиках, як старі друзі, зустрілись естонці, українці, литовці, латвійці…». Сприяв цим поїздкам заступник обласного начальника управління культури, згодом директор Тернопільського драмтеатру, шанувальник капели М. Янковий.
Литовці добре обізнані з українським пісенним репертуаром, однак надзвичайною несподіванкою для них під час зустрічей було те, що Антін Заячківський виконав декілька пісень литовською мовою.
У 1967 р., з нагоди 10-ї річниці творчої діяльності, капелі Указом Президії Верховної Ради України від 16.09.1967 р. було присвоєно звання «Заслужена самодіяльна капела бандуристів України Струсівського Будинку культури».
Такі звання в той час були присвоєні Малинській (мішаній) та Полтавській (жіночій) капелам бандуристів України. Творчі зустрічі та спільні концерти з ними були частими в м. Києві та інших містах України. В 1968 р. бандуристи успішно виступили на Другому з’їзді вчителів України. Того ж року колектив очолив Володимир Верней — випускник Львівської консерваторії, відомий диригент, викладач Тернопільського музичного училища, Заслужений працівник культури України.
Протягом декількох років творчу та практичну допомогу колективу надавали народний артист колишнього Радянського Союзу та головний диригент Державної Заслуженої капели бандуристів О. Міньківський і його заступник — заслужений артист України О. Незовибатько. Останній декілька разів приїжджав у Струсів, бував на репетиціях, давав конкретні практичні поради капелянам щодо гри на бандурі, цимбалах та литаврах. Ця традиція співпраці зберігається до сьогодні, її наслідує народний артист України, головний диригент Національної капели бандуристів М. Гвоздь.
Збагатився колектив плідним поповненням з м. Теребовлі. Це — Ігор Хемій, Мирослав Миколаєнко, Омелян Юрків, Володимир Вербовецький, Володимир Степаняк, Євген Давосир, Григорій Куций, Василь Янюк, Микола Брездень, згодом Роман Рига, Михайло Бачук, Іван Громик, Богдан Дикий, Богдан Блищук, Іван Наконечний, Михайло Заверуха, Петро Семців, Василь Венгер, Богдан Киба, Анатолій Бругер, Петро Качуровський, Мирослав Коваль, Мирослав Бронецький, Василь Галасюк, Казимир Кокошко, Людвіг Лужецький, Роман Розвадовський, Ігор Козак та ін. Немало прислужився капелі, неодноразово заміняючи диригента, Михайло Носатий. Це під його орудою в 1987 р. капела успішно демонструвала своє мистецтво в Болгарії.
Пам’ятним був виступ капели у Ленінграді та Москві з нагоди Декади українського мистецтва в Росії (1969 р.). В Ленінградському концертному залі «Північний» величаво звучав голос Д.Гнатюка в супроводі Струсівської капели. Пісні «Чом, чом, земле моя», «Два кольори» були гаряче сприйняті публікою. Натхненно звучали на берегах Неви «Тернопільський вальс», «Є для тебе пісня», «Тернопільські каштани» братів Кравчуків, перлини народної лірики, а також російські пісні. Справжнім оптимістичним акордом творчого досягнення капели була тоді її участь у фінальному концерті в Палаці з’їздів в Москві. У столиці колишнього Союзу капеляни успішно виступали ще й у 1971 р.
На початку травня цього ж року на запрошення громадськості Слівенського округу струсів’яни надзвичайно успішно представляли наше народне мистецтво в Болгарії. Мешканці Слівена. Бургаса, Старої Загори, Габрово та інших міст і сіл щиро зустрічали представників України. Особливо тепло капелян вітали в міжнародному таборі студентів у Бургасі, а пісні «Ставок заснув» (соліст Павло Киба), «Болгарка» (автор Мирослав Ляхович) звучали чарівно і натхненно. Після концерту, як згадує Микола Брездень, до диригента підійшла літня німкеня і сказала, що вона щаслива від того, як заспівали капеляни «Ставок заснув»: цю німецьку мелодію вона чула колись давно.
Наполеглива праця митців приносила успіх і визнання. У 1972 р. капела під керівництвом Мирослава Ляховича отримала перше місце і Золоту медаль на Всесоюзному телевізійному конкурсі самодіяльного мистецтва. Центральна телестудія вперше транслювала її виступ на Євро- та Інтербачення.
Свіжу і найцікавішу сторінку в літописі колективу і його мистецького росту відкрив у 1972 р. новий керівник Богдан Іваноньків, випускник Львівської консерваторії (нині заслужений артист України, доцент ТНПУ). Надзвичайно музично обдарований, талановитий хормейстер і знавець народних пісень допоміг самодіяльним аматорам піднести кобзарське мистецтво до професійного рівня.
У 1976 р. капеляни привезли найпопулярніші пісні України у далеку Пензенську область Росії. «Пензенська правда» писала: «Надовго запам’ятається… заключний концерт капели у Палаці культури… Урочисто, величаво звучать пісні «Славное море, священный Байкал», «Пісня про Дніпро», «Ставок заснув» — відчувається, що співають професіонали».
Це була яскрава демонстрація нашої української пісні, нашого національного духу.
Протягом багатьох років наше українське мистецтво разом з народом переживало важкі сторінки його історії. Це особливо помітно в роки брежнєвсько-сусловської доктрини єдиного радянського суспільства, коли все національне придушувалось і принижувалось. Проводилась суцільна русифікація, знищувалось все, що залишилось від більшовицько-сталінських погромів 30-40 рр.
Не обминало це страхітливе лихо і набирало зловісної сили і в час розквіту струсівської капели. В списки колективу під час поїздок за межі області включались працівники КДБ для суворого нагляду за кожним співаком, його вчинками, спілкуванням. Концертні програми суворо цензорувались, виключались пісні, зміст яких нагадував про наше героїчне історичне минуле. Інколи окремі бандуристи, а то й уся капела не допускались на урядові концерти, хоча і включались у їхні програми.
Так, восени 1977 р., пройшовши відбірковий огляд, в останній день перед концертом, присвяченому новій брежнєвській конституції, капелу відправляють додому, бо тернопільське начальство побоялось підтвердити благонадійність колективу. До концерту, присвяченого XXV з’їзду комуністів України, не допустили на сцену Мирослава Ляховича — автора пісні, яка виконувалась капелою на цьому ж концерті. Не дозволили поїхати на цей виступ Володимиру Вербовецькому та Омеляну Юрківу. Незважаючи на подібні заборони для «неблагонадійних», колектив жив, творив і співав.
Наприкінці 70-х — початку 80-х років минулого століття до кобзарів приходить нове поповнення — Володимир та Ігор Яворські (батько і син), Микола Маловічко, Роман Набитович, Петро Вербіцький, Тадей Гондович, Володимир Перун, Іван Загородний, Степан Дзюма, Володимир Бронецький, Ігор Оренчак, Мирослав Тихоліс, Остап Гайдукевич.
З року в рік ускладнюється і шліфується новий репертуар. Завдяки таланту, наполегливій, продуманій і систематичній роботі Богдана Іваноньківа над опануванням капелянами секретів хорового співу і гри, бандуристам стає під силу виконання таких масштабних творів як «Козак на чужині» С. Людкевича, «Дума про Байду» Г. Хоткевича, «Чом, чом, земле моя» та ін. По новому зазвучали народні пісні «Наливайте чари». «Гей гук, мати, гук», «Ой у полі верба», «Гандзя», «Ой, Морозе. Морозенку». «Їхав козак, їхав містом», «Гуляв чумак», «Ой на горі, там женці жнуть» та інших пісень. Солісти капели Іван та Богдан Кравчуки, Павло Киба, Юліан Музика, Казимир Кокошко, Володимир Вербовецький, Іван Громик, Роман Набитович, Ігор Яворський, Мирослав Ляхович, Микола Мечник — справжні таланти; пісні у їхньому виконанні зачаровують слух, мають успіх на концертах. Часто бере участь у концертах капели вихованка Тернопільського музичного училища ім. С. Крушельницької О. Лилик, яка полонила слухачів своїм ніжним ліричним сопрано.
Політика М. Горбачова щодо перебудови та гласності у радянському суспільстві (1985 р.) стала справжнім «потеплінням» для української культури, з цього часу починається рух за національне відродження Української держави. Відкрились правдиві сторінки історії нашого народу та по-новому стали висвітлюватись події минулого. Під весняним подихом збудились наші народні звичаї, традиції, святкування, церемонії, ожив наш найбагатший у всьому світі національний фольклор, а разом з тим по-новому почала дихати струсівська капела. Зазвучала бандура козацьким маршем, колядками і щедрівками, стрілецькими та повстанськими піснями.
Капела стає лауреатом обласного конкурсу ім. С. Будного (1986 р.) та С. Крушельницької (1986, 1987 рр.), а згодом (1995 р.) лауреатом обласного конкурсу ім. братів Лепких. Вільно зазвучали зі сцени пісні Ю. Шкрумеляка, Р. Купчинського, М. Гайворонського, Б. Іваноньківа: «Гей ви, стрільці січовії», «Гей там на горі Січ іде», «Повіяв вітер степовий», «Ой у лузі червона калина» та інші. У 87-у колектив знову завойовує Золоту медаль і звання лауреата на Всесоюзному фестивалі самодіяльного мистецтва.
Лунала пісня струсівчан і у Каневі, на святкуванні в 1989 р. 175-х роковин з дня народження Т. Шевченка, а влітку того ж року — на Всепольському пісенному фестивалі в Хожуві Великопольському і, що дуже символічно — в селі Сокиринцях на Чернігівщині, батьківщині знаменитого кобзаря Остапа Вересая.
Традиційними для відродження нашої пісенності стали обласні фестивалі народної творчості, які збирають кращих виконавців з усієї України. «Співочі поля» Тернополя, Хмельницького, Полтави та інших міст завжди з нетерпінням чекають зустрічі з талановитими виконавцями зі Струсова. Пам’ятною для капели залишилась участь у телемості-концерті «Москва — Дуйсбург (ФРН)» влітку 1989-го, а у жовтні своїм виступом у Мукачеві капеляни започаткували черговий республіканський фестиваль народної пісні.
Щиро, схвильовано сприйняли краяни велику концертну програму капели 1990 р. в дні Різдвяних свят. Колядки та щедрівки (більшість в обробці та інструментовці Б. Іваноньківа) «Голосить світу», «Ой підемо, пане-брате», «Вас прохаєм, господарю», «У Вифлеємі», «Бог предвічний», «По всьому світу сталася новина», «Нова радість стала», «Не плач, Рахиле» захопленими оплесками вітали глядачі.
Того ж 1990 р. в січні колектив гастролював на Лемківщині — в Сяноку, Мокрому і Команчі, у травні — на острові Хортиця та міжнародному фольклорному фестивалі в Києві, у вересні брав участь у святковій програмі з нагоди 450-річчя Тернополя. Хвилюючою була зустріч у серпні 1990-го з хоровим колективом ім. О. Кошиця з Вінніпегу (Канада) під орудою В. Климківа. Спільний концерт у селі Саранчуки на Бережанщині (батьківщині В. Климківа) став справжнім святом української пісні. Доречно сказати, що артистам з Канади у 1992 р. присуджено премію ім. Т. Шевченка. На здобуття цієї премії у 1991р. висувався і колектив заслуженої капели бандуристів України Струсівського будинку культури за популяризацію української музичної і пісенної спадщини. Колектив, на жаль, не одержав нагороди.
У травні 1990 р. в м. Запоріжжі відбувся 1-й конкурс козацької пісні, на якому знову капеляни стали лауреатами. Влітку цього ж року капела брала участь у другому міжнародному фольклорному фестивалі, що відбувся у Києві. Та найпам’ятнішим для струсів’ян був святковий концерт в національному оперному театрі, приурочений конгресу україністів усього світу. Співали бандуристи на освяченні козацьких та стрілецьких могил у Семиківцях, Ладичині, Струсові.
У січні 1991 р. втретє гастролювали капеляни у Польщі.
На пропозицію керівника капели Б. Іваноньківа було підготовлено чудову програму з творів духовної музики. Із нею капеляни виступали в містах і селах Тернопілля, в Києві, Польщі, Югославії. Так «Літургію» М. Леонтовича виконано у церквах Струсова, Теребовлі, Долини, Іванівки, Ладичина.
У червні 1991 р. в обласному палаці культури «Березіль» ім. Л. Курбаса відбувся концерт Української капели бандуристів ім. Т. Шевченка з Детройта (США). Був час, коли про цей колектив нічого не повідомляли, про нього в нас ніхто не писав і не згадував, хоч йому тепло аплодували у Америці, Канаді, Іспанії, Франції, Голландії, Німеччині, Данії, Англії, а на Україну їм понад півстоліття дорога була заборонена.
У лютому 1992 р. капелян тепло вітали у польському Рацібужі (Верхній Шльонск). У костелах міста капела виконувала літургію та українські колядки. У червні цього ж року бандуристи знову в Польщі виступали на пісенному фестивалі.
На запрошення Союзу русинів-українців Словацької Республіки з 18 по 20 червня 1993 р. в м. Свиднику відбувся 39-й міжнародний фестиваль української пісні і танцю. Від незалежної України у цьому фестивалі взяли участь Струсівська самодіяльна Заслужена капела бандуристів разом з танцювальним колективом «Надзбручанка» обласної філармонії.
З ініціативи художньої ради капели та її учасників, керівника колективу Богдана Іваноньківа, рішенням обласної та районної влади у 1989 р. була створена дитяча студія гри на бандурі «Кобзарик» при дитячій музичній школі в м. Теребовлі з метою поповнення колективу молодою талановитою зміною. Студію гри на бандурі доручили талановитому педагогу училища культури Ярославі Кубіт.
Юні бандуристи швидко опанували основи гри на бандурі й вже навесні 1994 р. влилися до основного складу капели «Кобзар». Це Петро Венгер, Тарас Горук, Дмитро Губ’як, Юрій Порціна, Андрій Яворський, Ян Камінський, Іван Киба, Тарас Костевич, Любомир Луців, Андрій Кривокульський, Мирослав Щипанський, Михайло Нарельський, Микола Тихоліс
У травні 1994 р. відбулась спільна гастрольна поїздка ветеранів з молодим поповненням у м. Дніпропетровськ на фестиваль бандуристів України «Дзвени, бандуро, в козацькім краї», концерт-бенефіс в Тернопільському драмтеатрі ім. Т.Шевченка, концерт з нагоди 75-річного ювілею З. Штокалка — поета, композитора, бандуриста світового визнання; концерт на урочистостях з нагоди 100-річчя від дня народження письменника В. Гжицького в селі Острівці та багато інших виступів остаточно підтвердили правильність самої ідеї створення «Кобзарика».
На Всеукраїнському конкурсі молодих бандуристів, вихованців дитячих музичних шкіл і студій, шкіл мистецтв та естетичного виховання, який проходив у м. Полтаві, на батьківщині одного з основоположників Української школи кобзарства — Володимира Кабачка, брав участь вихованець «Кобзарика» Дмитро Губ’як. В цьому конкурсі взяло участь 52 дітей з усіх регіонів України. Компетентне журі Всеукраїнського конкурсу високо оцінило виконавську майстерність нашого земляка, присвоївши йому найвищу нагороду конкурсу Гран-прі, та як, переможцю, вручили іменну пам’ятну бандуру.
У 1995р. капела бандуристів «Кобзар» — лауреат Всеукраїнського літературно-мистецького конкурсу на здобуття премії ім. братів Лепких.
15 червня 1997 р. відбувся ювілейний вечір-концерт Струсівської заслуженої самодіяльної капели бандуристів України «Кобзар» в Тернопільському драматичному театрі ім. Т.Шевченка, а 29 червня — ювілейний вечір-концерт «Кобзаря» у м. Теребовля. 5—6 липня цього ж року відбувся концерт з нагоди святкування 900-річчя м. Теребовлі. В жовтні — капела учасник першого Міжнародного фестивалю «Козацькому роду нема переводу» в м. Києві. В цьому ж році вона — учасник концерту з нагоди 125-річчя Б. Лепкого.
У 1998 р. — Струсівска капела бандуристів брала участь: у концерті до 80-річчя боїв під Крутами; у концерті для консулів європейських країн у санаторії «Збруч» м. Гусятин Тернопільської області; у концерті до 7-ї річниці Незалежності України.
Капела бандуристів незмінний учасник Шевченківських днів в м. Теребовля та обласному центрі.
28—29 квітня 1999 р. капела бандуристів є учасником концерту присвяченого відзначенню 7-ї річниці Генеральної Директорії по обслуговуванню населення іноземних представництв, що при Міністерстві зовнішньоекономічних зв’язків України (м. Київ), а 6 серпня 1999 р. Струсівська капела виступила на творчому звіті художніх колективів Тернопільщини в рамках Всеукраїнського огляду народної творчості «Веселка Надзбруччя» в національному палаці «Україна». В цьому ж році відбулась творча зустріч-концерт у Чернівецькому Університет ім. Ю. Федьковича.
У 2000 р. Струсівська капела брала участь у творчому звіті майстрів мистецтв, народних і зразкових аматорських колективів Теребовлянського району, присвяченого 82-й річниці проголошення Акту Злуки (м. Тернопіль). 24 серпня цього ж року вона є учасником заключного концерту переможців Всеукраїнського фестивалю кобзарського мистецтва ім. К. Місевича в м. Дубно Рівненської області.
З участю капели 9—10 червня 2001 р. пройшов концерт «Воскресла! Воскресла моя Україна!», у рамках обласного свята народної творчості, присвяченого 10-й річниці незалежності України та 15-й річниці відкриття в м. Тернопіль першого на Україні Співочого поля (Тернопільський драматичний театр ім. Т.Шевченка; Співоче поле), 6—7 жовтня капела брала участь у Гала-концерті переможців І Всеукраїнського фестивалю козацької пісні «Байда» в м. Тернопіль. В цьому ж році капела взяла участь у концерті, присвяченому 10-й річниці незалежності України в Національному палаці «Україна» (м. Київ).
6—8 червня 2003 р. Струсівська капела — учасник творчого звіту майстрів мистецтв та аматорських художніх колективів Тернопільщини в Національному Палаці «Україна» (м. Київ), 28 серпня — учасник гала-концерту, присвяченого III Міжнародному фестивалю козацької пісні «Байда» на Співочому полі (м. Тернопіль).
Струсівські капеляни були активними учасниками подій Помаранчевої революції. Вони брали участь у мітингах на майдані Незалежності та ряду концертів на площадці «Карооке» по вул. Хрещатик у м. Київ диригент-хормейстер Ігор Козак (грудень 2004 р.).
Колектив капели протягом 2006 р. брав участь у різних культурно-масових заходах як в районі так і в області. Відзначимо виступ капели в різдвяному концерті «Христос рождається» в Теребовлі, на святкуванні 20-річчя Співочого поля в м. Тернополі, участь колективу в концертах, до 15-ї річниці Дня Незалежності України в м. Теребовля та с. Струсові, на Всеукраїнському фестивалі козацької пісні «Байда» в с. Вишнівці Збаразького району.
Оновився і поповнився репертуар капели бандуристів піснями: «Ой зійшла зоря» (дума про Почаївську Божу Матір) в обробці М.Леонтовича, «Під твою милість» Д. Бортнянського, народними піснями «Спи Тарасе» в обробці В. Захарченка, «Взяв би я бандуру» за обробкою М. Гвоздя, «Пісня про Северина Наливайка» на слова і музику В. Пасічника.
Концерти, репетиції, знову концерти…Скільки їх було — ніхто не пам’ятає. Самі ж капеляни кажуть, що їх було не менше вісімсот. На жаль, такої статистики немає. У концертному доробку капели «Кобзар» виступи і творчі зустрічі у великих містах і маленьких селах, на великих концертних сценах та імпровізованих площадках, на рідній землі та у закордонні. Це — участь в урядових імпрезах, творчі звіти, вшанування державних та ювілейних дат, конкурси, фестивалі, благодійна діяльність, відправа Богослужінь…
Найвагомішими успіхами капели (на нашу думку) є виступи на найбільшій сцені колишнього Союзу РСР в м. Москві, понад 10 виступів на найпрестижніших сценах Києва, гастрольні поїздки до Литви, Білорусії, Російської Федерації, закордонні турне по Словаччині, Польщі, Болгарії та Югославії, що засвідчує визнання колективу капели, як на Батьківщині так і за її межами. Великим досягненням струсівчан є здобуті ними престижні премії братів Левка і Богдана Лепких, С. Будного, С. Крушельницької, присвоєння колективу звань «народний» та «заслужений», сотні різної ваги грамот і нагород.
Та найбільше досягнення Струсівської капели — любов і визнання її творчості глядачами і слухачами. Капелу знають, капелу люблять, про неї схвально відгукуються як звичайні люди, так і прискіпливі фахівці-критики. Основне багатство капели — це її учасники, безмежно закоханні у пісню, котрі не жалкують ні часу, ні зусиль для улюбленої справи: 40 і більше років життя віддали капелі М. Мечник, В. Вербовецький, П. Качурівський, В. Павук та ін.), капеляни прилучили до участі в колективі синів і внуків — так утворились своєрідні сімейні кобзарські династії (Павло Киба та його син Богдан і внук Іван, Володимир Яворський із сином Ігорем, Ярослав Рутецький та його син Юрій, Василь Венгер із сином Петром, Мирослав Тихоліс і його сини Микола та Ярослав, Степняк Володимир та його син Богдан).
До здобутків капели віднесемо увіковічення її творчості в неодноразових грамзаписах фірми «Мелодія», випуску аудіокасети до 40-річчя творчої діяльності колективу (1997 р.) та CD-диску в 2007 р. У Струсівському Будинку культури ще в 1977 р. створено музей цього колективу.
За досягнуті успіхи в розвитку кобзарського мистецтва учасникам капели Ярославу Рутецькму, Миколі Мечнику, Івану Громику, Михайлу Носатому, Ігорю Козаку присвоєно звання «Заслужений працівник культури України», а художньому керівникові та головному диригентові Богдану Іваноньківу — звання «Заслужений артист України». Казимира Кокошка та Миколу Маловічка нагороджено Грамотами Президії Верховної Ради України.
Нині для капели, як і для всієї сфери культури і мистецтва, настали несприятливі часи. Це і убогість належного фінансування, це і брак виконавців на музичних інструментах, старіння ветеранів, відсутність молодого поповнення.
Та віриться, що сьогоднішні негаразди минуться, держава повернеться обличчям до проблем культури, капела відновить минулу славу і піднесе кобзарство на вищий рівень на славу України, щоб справдилися слова старожила с. Іванівка Підволочиського району: «Вислухав вашу програму, а сльози течуть, не можу отямитись… Вірю, що такий народ з такими піснями житиме вічно».
Мистецький керівник — заслужений працівник культури України М. Носатий
Диригент-хормейстр — заслужений працівник культури країни І. Козак
Концертмейстри — І. Хемій та В. Сорока
Струсівська капела бандуристів України «Кобзар»
с. Струсів,
Теребовлянський р-н,
Тернопільська обл.
тел. (3551) 2-13-93
e-mail: strusiv_kapela_kobzar@ukr.net
Джерело: ТЕРНОПІЛЬЩИНА
Залишити відповідь