Село Струсів розташоване у Теребовлянському районі на Тернопіллі. Це – жваве містечко зі звивистою центральною вулицею. Місцини тут горбисті та лісисті, тож краєвиди так і “просяться” до фотографії.
Розташоване село по обох берегах ріки Серет. Одна частина села знаходиться на мальовничій території тихоплинної звивистої річки Серет з вербами і чагарниковими заростями, а друга частина села примикає до стрімкої горбистої місцевості, яку обрамляє чудове пасмо лісу з вічнозеленими соснами і ялинами, що надає селу неповторної краси.
Територія села була заселена ще з давніх-давен. Про це свідчать археологічні знахідки, відкриті вченими, зокрема професором Юрієм Полянським, на початку XX ст. Заселили люди цей клаптик землі ще за палеоліту, а в XI – XIII ст. тут було давньоруське поселення. При копанні траншей для фундаментів костелу в 1901 р. була знайдена ціла палеолітна майстерня крем’яних знарядь із заготовками кременю та готовими знаряддями.
Перші згадки про село ми знаходимо у книзі «Podział administracyjny województwa ruskiego i bełzkiego w XV wieku». За даними автора з 1414 року село відоме як Підбогородичне, Підбогородичин або Підбогородиче на честь церкви Пресвятої Богородиці. В 1434 р. землі Підбогородичного і навколишні села стають власністю Януша Кердея з Оринина.
Струсів кінця XV ст. був звичайним сільським поселенням і мав убогий вигляд. Переважали глиняні хати, вкриті соломою. Серед них виділялися будинки місцевих багатіїв, вражав своєю розкішшю поміщицький палац. Через нестатки більшість жителів села з настанням весни і аж до холодів ходила босоніж. Одяг шили з домотканого полотна. Населення займалося сільським господарством, вирощувало хліб.
Не кожен колись міг потрапити у Струсів: в’їзна брама контролювала рух возів, вершників та перехожих. Біля брами знаходився заїжджий двір з корчмою (він зберігся до наших днів – це так звана «верхня школа». Корчмар з перехожих збирав мито.
Струсів того часу надійно охоронявся. Тривала постійна боротьба з монголо-татарами і турками. Про їх нашестя сповіщала запалена смоляна бочка, яка була встановлена на високій вежі на пагорбі між селами Микулинці і Лучка. Вартові запалювали її, коли на горизонті появлялися сигнали тривоги з боку татарського Чорного шляху. Відомо також, що над урочищем Чортова Дебра (це -мальовнича місцина зліва від дороги, там зараз – прекрасна відбудована барокова каплиця) був укріплений замок. Він теж помітно впливав на обороноздатність села, бо був побудований на лісистій горі, що височіла над поселенням. Місцеві жителі розповідають, що ця твердиня була поєднана підземними ходами з Теребовлею (а це 9 км.) і місцевою церквою Миколая. З західної сторони селище було захищено від нападів ворогів оборонним муром, замикаючи таким чином річково-сухопутне кільце разом з фортецею. Залишки валів та ровів можна простежити тут дотепер, а от частину кам’яних укріплень було розібрано ще у XIX ст. за наказом тогочасної власниці села; пішли вони на палац та на високі кам’яні паркани, яких так багато в центрі села. Рештки цього муру збереглися до 2000 р. У зв’язку з небезпекою для пішоходів і транспорту його розібрали.
З книги «Історія міст і сіл Теребовлянщини» ми дізналися, що у 1549 р. Яків Струсь оженився з внучкою Януша Кердея і став власником села. З цього часу село отримало нову назву – Струсів. Родина Струсів збудувала в селі замок і заснувала католицьку парафію.
Напишіть відгук