У 1772 р. Західна Україна після поділу Польщі відійшла під владу Австро-Угорщини, уряд якої у 1848 р. скасував панщину, але залишки кріпаччини залишилися. Люди, не маючи достатньо землі, змушені були йти в кабалу до поміщиків.
Власником землі на цей час був Володимир Баворовський. З документів Тернопільського обласного архіву ми дізналися, що графу належало 718 моргів орної землі, 39 моргів лугів і городів, 38 моргів пасовиськ і 33% моргів лісу. У володінні селян було орної землі 3436 моргів, лугів і городів – 82 морги, пасовиськ -171 морг.
Але з часом вже більшість мешканців Струсова мали можливість займатися ремеслом і торгівлею, а частина хліборобством. Всі ремісники були звільнені від податків, від усяких панщинних тягарів. Цим привілеєм вони користувалися до кінця XVIII ст., і це сприяло розвитку містечка. У 1787 р. в місті вже було 196 будинків, 2 заїжджих двори і кілька крамниць навколо ринкової площі (нічого до наших днів не дожило, не збереглася тут ні ратуша, ні будівлі ринку).
Місцеві жителі розповіли нам, що Струсів славився гончарними виробами. Тут виготовляли глиняні файки, горщики, гладущики, чорні макітри, жовті поливані макітри з різними прикрасами. Знаними були вироби родин Войтини і Рожнятовських.
Був розвинутий ткацький промисел. Серед виробників сукна і полотна визначними майстрами вважали родини Заяців, Войтин, Пошелюжних. Були й визначні каменярі, що виготовляли вироби з пісковика та білого вапняка. Тут слід назвати родини Конрад та Кароль.
Наприкінці XVIII ст. австрійська влада визнала Струсів містечком і підтвердила його герб – “Корчак”, який використовувався на печатках.
У архівних документах 1785 р. Струсів згадується як місто, в якому була фабрика цибухів (цибух – люлька для куріння, цигарка).
Після скасування панщини люди потяглися до освіти. Почалося галицьке відродження. Раніше у Струсові не було школи, існували тільки «дяківни». Згідно реформи 1776 – 1783 pp. у містечку в 1777 році була заснована тривіальна (двокласна) школа, якою керували місцеві парохи. У 1845 p. у будинку заїжджого двору (корчми), побудованого у ХУЛІ ст., була відкрита початкова школа з польською мовою навчання. Директором школи був Мартин Добровольський.
У житті Струсова тих часів є чимало цікавих фактів. Село продовжувало розвиватися. Створювалися різноманітні спілки та товариства.
У 1914 р. почалася перша світова війна. На початку вересня 1915 р. австрійська армія дійшла до Струсова, але завернула на Стрипу і до 1917 р. населення Струсова опинилося у прифронтовій зоні. Російські частини заставляли населення копати окопи, доставляти матеріал для будови укріплень. Багато струсівчан вступило до лав Січових Стрільців.
Після закінчення першої світової війни Тернопільщина, а з нею і село Струсів відійшло під владу Польщі, яка встановила свій жорстокий режим. Це ще більше погіршило становище трудового люду. Та, незважаючи на утиски влади, жителі села ведуть боротьбу за свої національно-соціальні права. У Струсові підпільно діяла Організація Українських Націоналістів, членами якої були Пошелюжний Л., Іванчук С, Іванчук А., яких неодноразово арештовувала польська поліція.
Проте життя у містечку не стояло на місці. У 1925 p. у селі працювало 2 електростанції (власник – П. Борковський, працювало 2 чол.), 2 млини (власниця -М. Борковська, працювало 9 чол.) і винокурня (власник – П. Борковський, працювало 15 чол.). У 1920 – 1935 pp. у Струсові працює 4-класна народна школа з польською мовою навчання, пізніше – семирічка з польською та українською мовами навчання. У 1938 – 1939 pp. у семирічці навчалося 120 дітей, директором школи був Цибушник С.Т.
З документів архіву ми також дізналися, що 7 – 18 липня 1937 р. у Струсові відбувся страйк батраків поміщицького фільварку. Люди вимагали підвищення заробітної плати.
1 вересня 1939 р. розпочалася польсько-німецька війна, а 17 вересня червоні війська вступили на землі Західної України.
Залишити відповідь